Олександр Степанович Масельський належить до особистостей, пам'ять про які живе в народі незалежно від того, згадується їхнє прізвище в підручниках історії, чи ні. В нашій області його будуть завжди пам'ятати як дбайливого господаря. Державні діячі та політики писатимуть у мемуарах, що прислуховувалися до його порад і вважали за честь потиснути йому руку. Дослідники ж намагатимуться відкрити той секрет, який дозволив йому перетворитися на найвпливовішого губернатора в України.

А секрет – простий. Державність мислення Олександра Степановича була наслідком відстоювання інтересів Харківщини: він розумів, аби покращити життя в області, треба покращити життя в усій країні. Успішність його кадрової політики – одного з головних критеріїв оцінки управлінців такого рівня – була обумовлена його увагою та повагою до людей, до їхньої думки. Природній господарський хист і безперечний авторитет у жителів області – результат того, що він ніколи не дивився на життя через вікна кабінету. Він не втрачав зв'язку з «корінням», знав шум цехів, запах чорнозему, смак гарячого хлібу.

З позицій сьогоднішнього дня, сьогодні не тільки не перестаєш захоплюватися його глибокою мудрістю та прозорливістю, але й з кожним днем все більш розумієш та цінуєш величезне значення кожного його слова і вчинка.

Голова Харківської обласної ради
Василь Салигін
 
Олександр Степанович Масельський народився 7 грудня 1936 року в селі Хмельове Кіровоградської області.
У 1954 почав трудову діяльність колгоспником.
1955–1958 рр. – служба у лавах Радянської Армії.
1958–1963 рр. – навчання в Уманському сільськогосподарському інституті.
1963–1966 рр. – бригадир, головний агроном радгоспу «Комуніст» Червонолиманського району Донецької області.
1966–1969 рр. – аспірант, молодший науковий співробітник Київського науково-дослідного інституту землеробства.
1969–1973 рр. – директор радгоспу «Червоний Жовтень» Центрального науково-дослідного інституту рослинництва, селекції та генетики ім. В.Я. Юр'єва, м. Харків.
1973 р. – захистив дисертацію кандидата сільсько-господарських наук.
1973–1974 рр. – другий секретар Балаклійського райкому КПУ, голова Валківського райвиконкому Харківської області.
1974–1979 рр. – перший секретар Валківського райкому КПУ.
1979–1983 рр. – заступник голови Харківського обласного виконавчого комітету.
З 1983 року – голова Харківського облвиконкому.
У березні 1989 року обраний депутатом Верховної Ради СРСР по Лозівському територіальному виборчому округу №527.
З 1991 року – голова Харківської обласної ради.
З 1992 року – Представник Президента України у Харківській області.
1994–1996 рр.Обирався делегатом кількох з’їздів КПРС, Компартії України, членом ЦК Компартії України, бюро обкому партії, депутатом обласних рад, Верховної Ради УРСР, народним депутатом СРСР.
Помер 12 квітня 1996 року.

Звання та нагороди:

Заслужений працівник сільського господарства України.
Почесна відзнака Президента України.
Два ордени Трудового Червоного Прапора, багато медалей.
Орден Святого Благовірного Рівноапостольного князя Володимира першого ступеня УПЦ.

7 грудня 2006 року виповнилося 70 років з дня народження Олександра Степановича Масельського. «Господар – його звали у народі…» – саме цей рядок із пісні на вірші Митрополита Харківського і Богодухівського Владики Никодима найяскравіше характеризує особистість Олександра Степановича. Батько, народний губернатор – все це про Масельського. Так відзивалися про нього друзі, колеги, прості люди і високопосадовці. Пізніше його назвуть людиною-легендою, а час, в якому він жив, "епохою Масельського".

Початок 60-х, місто Умань Черкаської області. Сюди після армії приїхав учитися Олександр, вступив до сільгоспінституту. Тут і зустрів свою Софію. Улюблене місце Масельських – тут же біля інституту – знаменитий дендрарій «Софіївка». Місце магічне: Замок кохання, Печера бажань... Усе промовлене тут – збувається.

«Я всегда знала, что со мною рядом – мужчина», – говорить Софія Григорівна. «Бесконечно добрый… Справедливый, умный и добрый», – таким згадує батька донька Ірина. Олександр Степанович до нестями любив онука Сашка. Суворий з виду, він, коли зустрічався з онуком, ставав м’яким, наче віск.

Його великою пристрастю були коні. Свого улюбленця Карбіта передав дітям до кінно-спортивної школи в Лозовеньках.

Все, що прийнято визначати як «особисте», в Олександра Масельського найчастіше було пов’язане з роботою. Чужий біль, чуже горе Олександр Степанович сприймав як своє власне. Він був абсолютно доступним для людей, усіляко прагнув їм допомогти. Сам «селянського коріння», Масельський з особливим розумінням ставився до тих, хто працював на землі.

На Харківщині Олександра Степановича не лише поважали – його любили. Він знаходив час поцікавитися, як стан справ у господарствах регіону, завжди знав усіх по іменах, знав, які в кого проблеми, – дзвонив, допомагав, приймав незліченну кількість «ходоків», які йшли і йшли до нього з усіх кінців області. Йшли, тому що знали: якщо ніде нічого не виходить, якщо зовсім погано - треба йти до Масельського.

З ім’ям Олександра Степановича пов’язані всі найзначніші зміни на Харківщині. Саме в «епоху Масельського» були закладені основи ринкових відносин і сучасних форм господарювання.

Воля Олександра Степановича була запорукою стабільності та впевненості. Область не втратила свого обличчя під час політичних бур, не схибила з визначеного шляху і через економічні негаразди. Завдяки йому в умовах економічної кризи в Харкові пустили третю чергу метро, розпочали реконструкцію аеропорту, провели теплотрасу на Салтівку, збудували дитячу лікарню. За роки його керівництва в районах області побудовано 112 шкіл, упродовж п’яти років щорічно вводили в експлуатацію від 2,5 до 5 тисяч будинків садибного типу.

Масельський багато зробив для зміцнення зв’язків між Харківською і Львівською областями, для налагодження співпраці з Росією (не тільки з прикордонними Бєлгородською та Курською, але і з Московською областями).

У перспективі він планував розширювати ділові контакти Харківщини з країнами СНД та Східної Європи.

У середині літа 1995 року на Диканівських очисних спорудах сталася аварія – одна з найбільших техногенних катастроф за всю новітню історію України. Оцінивши масштаб загального лиха, Масельський перевів на Диканівку свій робочий кабінет, обладнавши його у вагончику.

З цієї миті губернатор практично не покидав епіцентр аварії протягом 40 днів і ночей. І той факт, що сьогодні більшість городян не згадує з жахом літо 1995-го, говорить, в першу чергу, про те, що Масельський і його команда зробили все, що було в людських силах. І навіть за межами можливого.

Харків'яни увічнили пам'ять про народного губернатора. Ім'ям Олександра Масельського стала називатися міська неонатологічна лікарня, ліцей у Валках, Краснокутський дитячий будинок.

У місті з'явилася станція метро імені Олександра Масельського. Кращі студенти харківських вузів одержують персональні стипендії його імені. Встановлені щорічні премії ім. О.С. Масельського за творчі й спортивні досягнення.

Президент Украины
Верховная рада Украины
Правительственный портал
Харьковская областная государственная администрация
Харьковский городской совет
Національне агентство з питань запобігання корупції
Украинская ассоциация районных и областных советов
Ассоциация органов местного самоуправления Харьковской области
Совет почетных граждан Харьковской области
СБУ
Стратегия развития Харьковской области на 2015-2017 годы
Детский телевизионный фестиваль «Дитятко»
Эффективная первичная медицина в громаде
Конкурс Масельского
Громада очима дітей
Грант
Харківський обласний центр здоров'я
Харківський центр туризму
Слободской край
Ресурсный центр устойчивого местного развития
РЕГИОНЕТ
Харьковский региональный институт государственного управления
Форум Фактор
Договор мэров
КП