«Мы не знали о том,
Что всегда после нас остаются
Наши дети, и песни, и наши дела.
Да ещё – города, города...», – співала Людмила Гурченко про рідний Харків. Стосунки актриси з рідним містом складалися за класичною схемою «батьки і діти»: найчастіше зі сльозами і взаємним нерозумінням, але завжди – з великою любов’ю.

«Як учив мене тато...»
Легенда радянського і російського кінематографа, народна артистка СРСР (1983), лауреат Державної премії РРФСР (1976) і Державної премії Російської Федерації (2004), естрадна співачка і актриса Людмила Марківна Гурченко народилася в Харкові в музичній родині: тато майбутньої актриси віртуозно грав на баяні, а мама допомагала йому проводити розважальні заходи. Вони жили спочатку в підвалі великого будинку в Мордвіновському провулку, 17, згодом – у провулку Кравцова, 7.

Людмила Марківна в одному з інтерв’ю зізналася, що ім’я своє вона отримала практично за дві години до народження. Людмилою її назвав батько, переглянувши кінофільм «Акули Нью-Йорка», що йшов у той час на екранах. Щоправда, спочатку він хотів назвати дівчинку Люсі, але такого імені не було в СРСР, а найближчим за звучанням було ім’я Людмила. Величезний вплив батька – людини неймовірно доброї і неймовірно музичної – актриса відчувала потім усе життя. Людмила Марківна згадує: «Тато ставив стілець посередині кімнати, я швидко видиралася на нього, руки назад, очі широко відкриті, усмішка найвеселіша. Я все робила так, як учив мене тато: «Дочурка, глаза распрастри ширей, весело влыбайсь и дуй своё».

Коли почалася війна, батько пішов на фронт, а Люда з мамою залишилася в окупованому Харкові. Дівчинка як могла допомагала матері подолати труднощі військового життя: завдяки її співочому таланту їй завжди давали їжу. Люда годувала всю родину.

Людмила Гурченко:« Я розвивалася стихійно. Війна, голод, окупація, труднощі сприяли ранньому розвиткові в мені дорослих якостей: швидкої орієнтації в обстановці, вмінню пристосуватися до труднощів. А з іншого боку, я була темною й неосвіченою. Все мене цікавило лише настільки, наскільки це могло бути корисним у моїй майбутній професії. Відбір відбувався чисто інтуїтивно: хочу, подобається, люблю... Навіщо мені те, що не стане в нагоді в роботі?»

«Гурченківські місця» в Харкові – це, звісно, Римарська з її 6-ю школою, тоді – звичайною, нині – Маріїнською гімназією; двір кінотеатру «1-й Комсомольський» – там юна Люся, сидячи на чорних сходах, вперше почула, як співає в кіно Маріка Реккі і вирішила, що вона теж буде ось так, як Маріка, співати, танцювати і зніматися в кіно; бетховенська школа, розташована у центрі міста, на місці нинішньої кондитерської «Ведмедик» – тут Люсі путівку в акторське життя дала її вчителька музики Матильда Володимирівна Тафт.

Елла Варшавська, подруга дитинства Людмили Гурченко: «Матильда Володимирівна (Тафт, учителька музики. – Ред.) просто обожнювала Люсю. Навіть свої бутерброди їй віддавала. Та завжди вдавалася голодною... Люся була такою талановитою, що, навіть пропускаючи місяцями уроки в школі, надолужувала усе вмить. Вчителька їй добирала найкращі пісні. А до закінчення школи Матильда Володимирівна надіслала запит до музичного училища в Москві».
Це ще й Палац піонерів на Сумській, 61 (нині Палац одруження) – тут працювали батьки, і маленька Люся засипала де-небудь у куточку, чекаючи, доки вони звільняться; Будинок культури, де Гурченко-старші організовували вечори і куди брали з собою доньку. Це Дзеркальний струмінь, сад Шевченка, парк Горького, сквер Поезії, Університетська гірка... та хіба мало в Харкові таких місць, де вирувало життя повоєнного Харкова! Згодом актриса зізнавалася: «Коли я переїхала до Москви, у мене часто були головні болі, я бувала неуважною й непунктуальною. Мною опановували скукоженість, настороженість від відсутності любові, тепла й прихильності. Я відірвалася від рідного дому. Від тата, від мами, від школи, від Харкова. Я відчувала справжню потребу в увазі та симпатії. Не вистачало любові...».

Людмила Гурченко:«Для мене Харків – це Харків, це моя батьківщина, яку я ні на що не проміняю. І де б я не була, я завжди думаю: так, так, а от у Харкові площа найбільша в Європі. Там народилися мрії, там батьки, там тепло, там запах родини, любові – безмежної, нескінченної – там море любові, яку я потім, залишившись у Москві, одна весь час шукала. Це «притулок». Де ж воно є, ось це все моє рідне?»

«Я не за тим сюди прийшла, щоб мовчати»
У 1953 році Людмила Гурченко виїхала з Харкова до Москви і вступила на курс народних артистів СРСР Сергія Герасимова і Тамари Макарової. Вже на третьому курсі вона зіграла свою першу роль – Амалії у виставі «Розбійники». Потім була перша роль у кіно – у фільмі «Дорога правди». Перші рядки, які сказала Людмила Гурченко у фільмі, виявилися пророчими: «Я не за тим сюди прийшла, щоб мовчати». У 1956 році молоду талановиту актрису запросили до музичної комедії Ельдара Рязанова «Карнавальна ніч», після якої Людмила Гурченко буквально прокинулася відомою на всю країну. Наступного року вже популярна радянська актриса Людмила Гурченко знялася у фільмі «Дівчина з гітарою». А далі сталося те, про що вже багато разів розповідали всі, у тому числі й сама актриса. Забуття. І залишилася глуха образа: рідне місто у цій важкій для молодої актриси ситуації не підтримало, не захистило.

Потім був другий зліт – і щоденні, виснажливі зйомки, десятки ролей, виступи на естраді, шанувальники, шлюби, мемуари, які розходилися «на ура», і жорсткі, нервово-відверті інтерв’ю. Зірка Людмили Гурченко сяяла так само яскраво, як, мабуть, свого часу сяяла тільки зірка Любові Орлової. А контакти з рідним містом перервалися на кілька десятиліть – як з’ясувалося згодом, через нетактовну фразу одного харківського журналіста. Тільки в 1996 році Людмила Гурченко вперше після великої перерви приїхала до Харкова.

Повернення
Середина 90-х років. Харків, який відчув себе першою столицею, у тому числі й культурною, налагоджує зв’язки з відомими людьми, які розпочинали тут свій шлях. У рамках створення Міжнародного клубу земляків пожвавлюються контакти з колишніми харків’янами Вадимом Мулерманом, Наталією Фатєєвою, Ніною Руслановою, Євгенією Мірошниченко, Валерієм Фокіним, Аркадієм Ініним, Олексієм Петренком, Оленою Яковлєвою, Володимиром Крайнєвим... Кампанію з «повернення» Людмили Гурченко до Харкова очолив Михайло Пилипчук. Бажання було обопільним. «Лежу якось хвора, погано мені, – розповідала згодом Гурченко, – і думаю: невже так і помру, не побувавши в Харкові?!»

Повернення було тріумфальним: 23 серпня 1996 року, коли харків’яни відзначали День міста, який збігся з днем його звільнення, став святом «зі сльозами на очах» для всіх шанувальників Людмили Марківни. Більше за всіх плакала сама артистка. Зал театру імені Шевченка, що навпроти її рідної школи, вибухнув оплесками, і глядачі, стоячи, тривалою овацією вітали свою улюбленицю.

Рідне місто присвоїло Людмилі Гурченко звання «Почесний громадянин Харкова». За її участі було знято кліп на пісню «Харківський вальс». За рік Гурченко знову приїхала на батьківщину. Свої візити вона не випадково приурочували до свята – і приїжджала щоразу, коли її запрошували.

Останній раз вона була тут рівно за п’ять місяців до своєї смерті. «Це було 30 жовтня 2010-го. Вона зателефонувала за день до приїзду, повідомила, що буде в Харкові зі знімальною групою, яка знімає про неї фільм. Я відразу ж забронював номер в її улюбленому готелі «Харків», – розповідає Михайло Пилипчук. Артистка цілий день ходила по пам’ятних з дитинства місцях. Увечері Михайло Пилипчук влаштував для неї поїздку в Харківському метро, і навіть провів у кабіну машиніста. Людмила Гурченко була в захваті...

Михайло Пилипчук: «Люся завжди казала, що в Харкові відчуває себе вільно, не те що в Москві, де постійно доводилося озиратися, щоб не давати недоброзичливцям приводу зробити щось недобре».

Людмила Гурченко: «Шановний мій народ!.. Я живу і працюю для вас. Коли я в кадрі, я відчуваю, як ви посміхнетеся або заплачете, дивлячись на екран. Коли я виходжу на сцену і чую ваші оплески – це для мене як зліт у небо, як помах крил, як наркотик, як горілка, як адреналін!»

Михайло ЛИСЯНСЬКИЙ, Ірина МНІШЕК, газета "Слобідський край"

Президент Украины
Верховная рада Украины
Правительственный портал
Харьковская областная государственная администрация
Харьковский городской совет
Національне агентство з питань запобігання корупції
Украинская ассоциация районных и областных советов
Ассоциация органов местного самоуправления Харьковской области
Совет почетных граждан Харьковской области
СБУ
Стратегия развития Харьковской области на 2015-2017 годы
Детский телевизионный фестиваль «Дитятко»
Эффективная первичная медицина в громаде
Конкурс Масельского
Громада очима дітей
Грант
Харківський обласний центр здоров'я
Харківський центр туризму
Слободской край
Ресурсный центр устойчивого местного развития
РЕГИОНЕТ
Харьковский региональный институт государственного управления
Форум Фактор
Договор мэров
КП