Його називали найбільш тиражним українським письменником і творцем нового жанру – «усмішок». Його по-справжньому любили і читали – і в місті, і в селі. Були навіть випадки, коли селяни ліквідували свою неписемність, щоб самим читати його твори. Він отримував щодня десятки листів з подяками, проханнями допомогти, розібратися (і голова ВУЦВК Петровський напівжартома питав: хто, власне, насправді є всеукраїнським старостою?). Він жартував, висміював, іронізував, незважаючи на трагізм цього самого життя, а незадовго до смерті записав у щоденнику: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!»

20 років був Павлом Губенком
У біографічних статтях фраза: герой народився такого-то числа такого-то місяця і такого-то року – неминуча. У випадку з Остапом Вишнею все інакше: у нього не одне, а цілих два дні народження. Як Павло Губенко, син селянина з села Груні, що на Полтавщині, він народився 13 листопада 1889 року і наступні 20 років жив з цим ім’ям. У 10 років залишився сиротою, проте закінчив початкову школу і фельдшерсько-військове училище в Києві, де навчався безкоштовно, як син колишнього унтер-офіцера. Тяга до освіти була такою сильною, що в неспокійному 1917 році фельдшер Губенко екстерном склав весь гімназійний курс і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. А далі – закружляли його революційні події: побував в есерах, із захопленням прийняв Центральну раду, а взагалі стояв горою за неньку-Україну, де тільки міг. В автобіографії згодом писав: «Як ударила революція – закрутився. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради до університету, а з університету – до Центральної Ради. Тоді до св. Софії, зі св. Софії – до «Просвіти», з «Просвіти» – на мітинг, з мітингу – на збори, зі зборів – до Центральної Ради, з Центральної ради – на з’їзд, зі з’їзду – на конференцію, з конференції – до Центральної Ради. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і у війську бути, і в парламенті бути, і в університеті бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам? Де співають – там і я! Де говорять – там і я! Де засідають – там і я. Державний муж, одне слово». Якщо ж оперувати фактами, то наприкінці 1917 року Павло Губенко перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР, у складі цього міністерства евакуювався до Кам’янця-Подільського, де і були опубліковані його перші літературні праці – фейлетони і памфлети. Про початок літературної біографії, будучи вже Остапом Вишнею, згадував так: «Перебуваючи в Кам’янці на Поділлі, написав фейлетон про Денікіна й поніс у «Робітничу газету». Секретарював там Хомик (молодший). Прочитав, сказав: «Добре». І не надрукував. Потім я поніс свій фейлетон до «Народної волі». Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: «Добре». І надрукував». За підрахунками дослідників, за період з листопада 1919 до лютого 1920 року гуморист-початківець опублікував 37 творів – в основному під псевдонімом Павло Грунський.

Народження Вишні
Навесні 1920 року Павло Губенко повертається до Києва, але його відразу ж заарештовує НК: «Під’їхала платформа, мене й посадили. Потім випустили, але я вже з «платформи» не злазив. Нема дурних». Платформа була, звичайно ж, радянською, але вона не заважала тоді любити Україну. Проте, Павло Губенко провів півроку в підвалах НК, звідки йому допоміг вибратися Василь Блакитний. З його легкої руки Павло з’явився в столиці – Харкові, де з квітня 1921 працював у республіканській газеті «Вести ВУЦИК». А 22 липня 1921 року народився на світ гуморист Остап Вишня – в «Селянській правді» було опубліковано фейлетон «Дивак, їй-богу!» з таким підписом.

Псевдонім швидко став настільки відомим, що справжнє ім’я письменника згадували вкрай рідко – тільки в офіційних паперах. Вишні дали кімнату в комунальній квартирі, а згодом він переїхав у будинок «Слово», побудований спеціально для письменників. До цього часу він уже одружився вдруге – на талановитої актрисі театру Варварі Маслюченко. Вперше він побачив її на виставі «Жанна д’Арк» і потім не пропускав жодної вистави за її участі, приносячи – часто на останні гроші – букетик фіалок. У Варвари була донька, і Вишня, одружившись, виховував її як свою. Жили вони в другому під’їзді письменницького будинку, на третьому поверсі, в квартирі № 22.

Зі спогадів Володимира Куліша «Слово про будинок «Слово»: «Зросту вище від середнього, виглядав він як «добрий дядько». Популярність Вишні в ті часи була недосяжною. Сам же Вишня скромний в суспільстві, хороший батько, уважний до знайомих, навіть до дітей, ніколи не відмовляв мені, коли я просив дати мені що-небудь почитати... Ми проходили в його квартиру. На порозі зустрічала нас Цяця – пес завбільшки з доброго теляти... Дружина Вишні – така ж весела і життєрадісна артистка Маслюченко, худенька непосидюча донька Леся – образ своєї мами... Коли Вишня приходив до нас (Куліші жили в третьому під’їзді того ж будинку. – Авт.), то від сміху в нас довго боліли не лише роти, а й животи. Він умів розповідати анекдоти неперевершено. Сам він при цьому голосно, громоподібно реготав».

Він набуває величезної популярність, у пресі один за одним виходять збірки його «усмішок»: «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшкі», «Вишневi усмiшкі (сiльськi)» (1924), «Вишневi усмiшкі кримськi» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Укра?нiзуємось» (1926), «Вишневi усмiшкі кооперативнi», «Вишневi усмiшкі театральнi» (1927), «Ну й народ», «Вишневi усмiшкі закордоннi» (1930); двома виданнями (у 1928 і в 1930 році) вийшли у світ чотири томи «усмішок». Їх головна тема – розвінчання недоліків людини й суспільства.

З фейлетону «Українізація» (1926 рік, серед дійових осіб – голова комісії з українізації, два її члена і «радянська панна», звітують перед цією комісією): «А скажіть, будь ласка, навіщо проводиться українізація?» – «Українізація проводиться для того, щоб залишити всіх на посадах, бо якби не українізували, то треба було б усіх повиганяти». «Чим славна наша Україна?» – «Борщем і галушками». «Як буде по-українському: В виду того, что...? – «Позакак». «Все це дуже добре. А все-таки найголовнішого не сказали. Що найголовніше на Україні?». Панна мнеться: «Не знаю... Не знаю». Голова, до дирижера: «Маестро, допоможіть!». (Музика починає грати гопака.) Панна (радісно скрикує): «Гопак!». І вердикт комісії: «Громадянка Ундервуд як знавець українознавства переводиться в позакатегорійні й підвищується з 10 в 14 розряд. Іспит складено на відмінно. Ви вільні».

Ув’язнення – як помилування
Читачі Вишню любили і появи його «усмішок» чекали, як свята. А от критики... Кілька цитат з критики 20-х років: «До дрібниць літературний обиватель», «Остап Вишня – це криза нашого гумору», «Недалеке майбутнє несе забуття Остапа Вишні». До 1934 року визначення стане ще жорсткішим і нещаднішим: «Кулацький блазень Остап Вишня». До цього часу Павло Губенко вже був засуджений на 10 років сталінських таборів.
1933 рік. Розкручується виток репресій проти інтелігенції. 13 травня покінчив з собою близький друг Вишні і сусід по будинку «Слово» Микола Хвильовий. Розповідають, що Вишня три дні, зачинившись у будинку, плакав і повторював: «На кого ж ти нас, Григоровичу, покинув? Що вони з тобою зробили?». Через півроку, 26 грудня, заарештували і самого Вишню. У цей час ішов процес «Української військової організації», і до нього «підключили» трьох письменників – Олеся Досвітнього, Сергія Пилипенка та Остапа Вишню. Їх звинуватили в підготовці вбивства Павла Постишева (другий секретар ЦК КП(б)У), Власа Чубаря (глава Раднаркому УРСР) і Всеволода Балицького (особливий уповноважений ОГПУ в УРСР, з 1934 року – нарком внутрішніх справ УРСР). Перший в Україні позасудовий і закритий «терористичний» процес відбувся в Харкові 3 березня 1934 року. Лише Остапа Вишню було «помилувано», він отримав десять років таборів. Інших дев’ять осіб, обвинувачених у справі УВО (ще не завершеній – усього було заарештовано 148 осіб), розстріляли.

Остап Вишня опинився в Ухтпечтабі. Варвару Маслюченко звільнили з театру і наказали їй виїхати з Харкова. Жінка з маленькою донькою на руках залишилася без будь-яких засобів до існування. Після тривалих клопотань і оббивання порогів їй дозволили перебратися до чоловіка в табір. Разом з донькою вона проїхала майже дві тисячі кілометрів, але за місяць їй сказали, що сім’я не має права жити разом з арештантом, і Варвара з дочкою змушені були поїхати. У 1937 році Остап Вишня потрапив до числа смертників і дивом залишився живий. Його погнали в інший табір за 800 кілометрів, але через бездоріжжя конвоїри збилися з правильного шляху, а коли нарешті дісталися до «пункту призначення», виявилося, що керівництво НКВС в особі Єжова усунуто, також усунено і верхівку табору, і розпорядження знищити письменника було чи то забуто, чи то скасовано. «Як дасть Бог вижити каторгу – то нехай мені рука всохне, як візьму перо в руки. Тільки – Сибір, глушина! Сільця розставляю і рибу ловлю» – розповідав Остап Вишня своєму другові, Йосипу Гірняку, актору театра «Березіль», в’язню того ж табору. Звільнили Остапа Вишню в 1943-му; як кажуть, його близьким друзям Олександру Довженку, Юрію Яновському і Миколі Бажану вдалося виклопотати звільнення друга: Сталіна переконали в тому, що країні у воєнний час особливо необхідні його «усмішки». З яким настроєм він їх писав, чого коштував цей сміх крізь сльози – сьогодні можна тільки здогадуватися. У 1955 році Остапа Вишню реабілітували, а 28 вересня 1956 року він помер. Кажуть, що він жартував аж до смерті...

«Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!». Остап Вишня.

За матеріалами газети "Слобідський край"

Президент Украины
Верховная рада Украины
Правительственный портал
Харьковская областная государственная администрация
Харьковский городской совет
Національне агентство з питань запобігання корупції
Украинская ассоциация районных и областных советов
Ассоциация органов местного самоуправления Харьковской области
Совет почетных граждан Харьковской области
СБУ
Стратегия развития Харьковской области на 2015-2017 годы
Детский телевизионный фестиваль «Дитятко»
Эффективная первичная медицина в громаде
Конкурс Масельского
Громада очима дітей
Грант
Харківський обласний центр здоров'я
Харківський центр туризму
Слободской край
Ресурсный центр устойчивого местного развития
РЕГИОНЕТ
Харьковский региональный институт государственного управления
Форум Фактор
Договор мэров
КП