Сахновщина – селище міського типу, райцентр, розташований за 150 км на південний захід від Харкова. Селищній раді підпорядковані села Германівка, Жовтень і Чорнолозка, які зв’язані між собою асфальтівкою. На території сільради проживає вісім тисяч чоловік.

Я понад сорок років живу в Сахновщині і мене постійно непокоїла думка: чому вона так називається. У багатьох історичних нарисах про Сахновщину написано, що назва походить від прізвища землевласника Сахновського. Ім’я та по батькові цієї людини не повідомлялось.  Якщо це так – думав я, то чому після революції 1917 року не перейменували селище, адже Сахновський був класовим ворогом радянської влади. По-друге, на Харківщині, як і по всій Україні, більшість міст, селищ, сіл утворені від прізвищ та імен за допомогою суфіксів -овк, -івк, -ївк, -евк, або -овськ, -івськ, -ївськ, -євськ, а тут маємо не дуже поширений суфікс -овщн, що увібрав у себе збірне, множинне, абстрактне і географічно обмежене поняття.

І ще: в історичних нарисах повідомлялось, що Сахновщина виникла на базі хутора Кобелячан (переселенців з Кобеляк Полтавської губернії) під час будівництва залізниці Полтава – Лозова в 1897–1900 роках. Спершу назву «Сахновщина» отримала залізнична станція, а згодом і населений пункт. Якщо це так, то чому кобелячани були проігноровані, а назва «Сахновщина» отримала перевагу?

Після багатьох невдалих пошуків в архівах я, насамкінець, натрапив на матеріал комісії щодо оцінки земель Полтавської губернії під керівництвом відомого вченого В. В. Докучаєва за 1873 рік. Член цієї комісії Поливанов, роз’їжджаючи влітку цього ж року південною частиною Костянтиноградського повіту (а це територія майбутнього Сахновщинського району), захоплено писав: «Незаймані землі з ковилою обіймають великі простори, особливо «Струковський степ» і «Сахновщинське». Вони й досі не зачеплені плугом і зберегли типову флору і фауну».

З часом на мапах Полтавської губернії я знайшов ці «незаймані землі», а точніше – частину «дикого степу» під назвою «Сахновщина». Її територія простягалась від с. Кардашівка (згодом с. Дар-Надежда), що розкинулось на берегах річки Багата, і тягнулась на південь 12 км до сіл Дмитрівка і Григорівка (тепер об’єднані в с. Гришівку), що знаходились одне біля одного на річці Вишвій. У цих селах, як свідчить «Малоросійський родословник» за редакцією В. Л. Модзілевського, майже сто років проживали багатодітні дворянські родини Сахновських. Все стало на свої місця. У 1897–1900 роках по території «Сахновщина» пролягла залізнична колія сполученням Полтава – Лозова. Логічно, що залізнична станція і населений пункт біля неї отримали назву частини «дикого степу».

Не менш цікавим виявилось дослідження історії родин Сахновських, що мали пряме відношення до Сахновщини. Після закінчення першої російсько-турецької війни в 1734–1739 роках  російський уряд щедро роздає вивільнені родючі землі відповідно до рангів дворянам, офіцерам і козацькій старшині. Колишній суддя,  згодом обозний Полтавського полку, а після ліквідації полків – земський суддя Сахновський Григорій Іванович разом з братом, колишнім сотенним осавулом Іваном Івановичем та їх сини (у першого було їх шестеро, в другого – двоє), отримують жалувані грамоти на землю та заснування сіл вільними людьми.

Не залишилась обділеною і єдина дочка Григорія Івановича – Надія. На її честь село Кардашівка, в якому жили переселенці з Кардашівки Охтирського полку, було перейменоване на с. Дар-Надежда з наділом землі та селянами.  Широкий і багатий різнотрав’ям степ між селами сприяв розведенню великої рогатої худоби, коней, овець, птиці та бджільництву.

Козацькі старшини з роду Сахновських походили із сотенного містечка Мена Чернігівського полку та відрізнялись хоробрістю. Дід полтавських старшин – Гнат Васильович –  за виявлену хоробрість у Північній війні зі шведами  отримав жалувану грамоту на дворянство та села від царя Петра Першого (оригінал цієї грамоти і портрет Гната Васильовича зберігаються у Сосницькому районному  музеї, що на Чернігівщині).

З початку ХІХ століття проживали в Дар-Надежді (село стало волосним центром) Федір Іванович – полтавський повітовий суддя, Осип Андрійович – капітан-лейтенант у відставці, Петро Андрійович – межовий суддя Костянтиноградського повіту. Народились і теж проживали в цьому селі Петро Петрович – голова Костянтиноградської повітової земської управи, Григорій Петрович – член правління полтавського земельного банку і гласний міської думи, а також Андрій, Олександр, Варвара, Анна, Юлія, Віра – Петровичі і Володимир Миколайович.

У селі Григорівка проживали поручик у відставці – Григорій Андрійович, ротмістр у відставці Микола Андрійович, а також Андрій, Петро, Наталі, Олександра, Олена, Віра – Миколайовичі, Олександр і Надія Григоровичі. У селі Дмитрівка проживали Андрій Дмитрович і Катерина Григорівна.

Викликає сумнів те, що Сахновські експлуатували селян. У книзі Павловського І. Ф. «Полтавці-ієрархи, державні і громадські діячі та благодійники» за 1914 рік читаємо, що «Сахновський, поміщик Костянтиноградського повіту, перший у Полтавській губернії звільнив селян на основі закону про вільних хліборобів від 20 лютого 1803 року, за що імператор Олександр Перший нагородив його орденом святого Володимира 3 ступеня».

В архівних матеріалах читаємо, що одним з фундаторів будівництва Успенського собору в Полтаві був полковий суддя Григорій Іванович. У своїх щоденниках (сьомий том) відомий український письменник Панас Мирний (П. Я. Рудченко) неодноразово згадує прізвище і ще одного Сахновського – Григорія Петровича, як одного із засновників літературного фонду імені Карпенка-Карого. Фонд щорічно вручав премії кращим авторам за драматичні твори.

Відомо також, що Сахновські, котрі проживали у вищезгаданих селах, були ініціаторами та фундаторами будівництва у селі Дар-Надежда Миколаївської дерев’яної церкви з дзвіницею у 1871 році, а також двох церковно-парафіяльних шкіл, доріг і мостів у волості.

Переважна більшість Сахновських були військовими. Після ліквідації Гетьманщини юнаки проходили добрий вишкіл у кадетських корпусах, ставали офіцерами і служили в російській армії. Їх по праву вважають людьми ратного подвигу. Так, підполковник Павло Іванович – герой вітчизняної війни 1912 року, відзначений орденами, був поранений під Бородіно і контужений при взятті Парижу, двох своїх синів – Івана та Костянтина направив у 1850 році до Полтавського кадетського корпусу. Хлопці не закінчили навчання, бо попросились... на Кримську війну. Молоді кадети успішно воювали під Севастополем і Балаклавою, у бойовій обстановці здали офіцерський екзамен і стали «прапорщиками».

На початку жовтня 1914 року здійснив подвиг колишній кадет Полтавського корпусу, штабс-капітан Олександр Петрович. Під сильним перехресним артилерійським вогнем він із солдатами 16 діб утримував переправу через р. Сян і був нагороджений орденом святого Георгія 4 ступеня.

Подібних прикладів можна привести багато. Недаром серед Сахновських сім бойових генералів: Павло Якимович, Андрій Григорович, Степан Якович, Яким Іванович, Олександр Якович, Павло Григорович і Костянтин Вікторович.

Родини Сахновських поріднилися з відомими на Україні козацько-старшинськими родами Забіл, Лисенків, Безбородьків, Полуботьків, а також із знаменитими дворянськими родами Гоголь-Яновських, Терещенків, Гудовичів, Рубцових, Новицьких.
Перша світова війна, революційні події, розруха розкидали Сахновських по всьому світу, по різні сторони барикад. Полковник Леонід Якимович служив в українському війську за часів гетьмана Скоропадського, полковник Леонід Миколайович – білогвардієць, помер від тифу 1920 року, полковник Георгій Вікторович – льотчик бельгійської армії, майор Микола Іванович – видавець в Аргентині, полковник Олексій Володимирович – дизайнер і конструктор кузовів легкових і вантажних автомобілів в Америці. Живуть Сахновські також в Іспанії.

Багато Сахновських з болем у серці пішли на службу радянській владі, але життя для них виявилось трагічним. Застрелився в 1917 році доктор медицини, один із засновників першого складу правління товариства швидкої медичної допомоги в Києві Володимир Микитович. У воєнному віснику «Карелія» (№ 19, 22.02.2004 р.) читаємо, що енкаведисти в урочищі Сандормах біля Медвежегірська у квітні 1938 року розстріляли двох братів колишніх офіцерів Дмитра і Григорія Григоровиків. Роком раніше така ж доля спіткала третього брата Іллю Григоровича – техніка одного з всесоюзних науково-дослідних інститутів Ленінграда. Обірвалося життя в 1937 році подружжя Марії Пилипівни і Федора Миколайовича – радників при китайській армії.

Разом з тим чимало Сахновських пристосувались до нових умов життя в Радянському Союзі і досягли творчих успіхів у своїй діяльності. Юрій Іванович став композитором і музикознавцем, Олександра Володимирівна – камерна співачка (контральто), Василь Григорович – режисер, театрознавець, доктор мистецтвознавства, Володимир Олександрович – професор кафедри російського театру. Згаданий раніше генерал Костянтин Вікторович – професор, доктор технічних наук, заслужений діяч науки і техніки, дійсний член Академії будівництва та архітектури СРСР.

В Україні розкрився творчий потенціал фінансиста Григорія Леонідовича, який закінчив Харківський інститут народного господарства, аспірантуру, завідував кафедрою «Фінанси і кредит». З 1944 року нарком фінансів УРСР, з 1953 по 1970 рік – міністр торгівлі УРСР. Михайло Михайлович став професором, доктором технічних наук, лауреатом багатьох державних премій і завідував кафедрою будівельних конструкцій у Дніпропетровському інституті інженерів транспорту.

Цей список можна продовжити. Я не назвав багатьох талановитих людей з цієї неординарної родини. Чому все це замовчувалось? Адже Сахновські зробили неоціненний внесок у всі сфери нашого життя. Це були мудрі, сильні і мужні люди.

Наша Сахновщина – це живий пам’ятник цьому знаменитому українському роду. Ми повинні гордитись ним і примножувати його славу. Пошук триває.

За матеріалами газети "Слобідський край",
Роман ЯНИШЕВСЬКИЙ, краєзнавець

Президент Украины
Верховная рада Украины
Правительственный портал
Харьковская областная государственная администрация
Харьковский городской совет
Національне агентство з питань запобігання корупції
Украинская ассоциация районных и областных советов
Ассоциация органов местного самоуправления Харьковской области
Совет почетных граждан Харьковской области
СБУ
Стратегия развития Харьковской области на 2015-2017 годы
Детский телевизионный фестиваль «Дитятко»
Эффективная первичная медицина в громаде
Конкурс Масельского
Громада очима дітей
Грант
Харківський обласний центр здоров'я
Харківський центр туризму
Слободской край
Ресурсный центр устойчивого местного развития
РЕГИОНЕТ
Харьковский региональный институт государственного управления
Форум Фактор
Договор мэров
КП