Про відомого харківського зодчого Олексія Бекетова написано сотні статей. Про нього розповідали як про видатного архітектора, що визначив зовнішній вигляд Харкова – і він дійсно таким є; аналізували його художню спадщину – він був відмінним рисувальником; згадували його неабиякий педагогічний талант. Але життя будь-якої людини – це не лише робота, а ще й сім’я, діти, дім.

Весняний Харків 1885 року. Доріжкою Університетського саду йдуть, узявшись за руки, юнак у студентському кашкеті й дівчина у світлій сукні. Юнак крадькома смикає за гілку і на них обох обрушується каскад крапель, що залишилися після недавнього дощу. Дівчина на секунду робить вигляд, що сердиться, а потім, не витримавши, сміється. Та й як можна образитися, коли вони дружать з раннього дитинства; правда, після приїзду Альоші на канікули з Санкт-Петербурга стосунки якось змінилися: він все частіше дивиться на  Анну з якимось хвилюванням, але нічого не каже. І Анна раптово ловить себе на думці, що їй буде дуже не вистачати Олексія, коли він знову поїде. Олексій Бекетов – син відомого хіміка, професора Харківського університету Миколи Бекетова, студент четвертого курсу Санкт-Петербурзької Академії мистецтв і Анна Алчевська – донька промислового та фінансового магната Олексія Алчевського поки ще не здогадуються про те, що вони пройдуть по життю рука до руки.

Майже сімейна історія

У 1889 році, закінчивши академію із золотою медаллю і відмовившись від можливості працювати в столиці, Олексій Бекетов повернувся до Харкова. «Я стояв біля казкових палаців і згадував вузькі провулки рідного міста, тісні й брудні, забудовані глиняними будиночками вулиці, – згадував потім Олексій Миколайович, – і мене нестримною силою потягнуло до Харкова, захотілося віддати йому всі свої здібності». Крім того, в Харкові на нього чекала Анна – вчителька жіночої недільної школи Христини Алчевської. Вона вела кілька предметів і замінити її не було кому.

Перший же проект молодого зодчого показав його майстерність. Купецьке товариство оголосило закритий конкурс на будівлю Комерційного училища (нині Юридична академія), і його виграв Бекетов. За наступні 40 років ним тільки в рідному Харкові буде створено понад 40 споруд: особняки, банки, навчальні заклади, житлові будинки, Каплунівська церква. Чого варта одна лише будівля судових установлень (нині Апеляційний суд на пл. Руднєва), яка на початку ХХ століття була найбільшою в нашому місті! Головну площу Харкова – Миколаївську (нині Конституції) – прикрасили банківські будівлі роботи Бекетова. На самому початку Пушкінської вулиці за його проектом було зведено величаву споруду Харківського медичного товариства (нині інститут ім. Мечникова). У Мироносицькому провулку (нині вул. Раднаркомівська), Бекетов спочатку проектує будинок для батьків дружини (нині ДК міліції), а в 1897 році – свій власний (нині Будинок вчених). Вітраж, чудове ліплення, вишукана дерев’яна різьба – кожну деталь архітектор обмірковував і розробляв сам. У цьому будинку, побудованому з таким смаком і любов’ю, сім’ї Бекетових з чотирма дітьми судилося прожити всього п’ять років. У 1900-му році в Росії почалася криза; за рік тесть Бекетова Олексій Алчевський розорився і покінчив життя самогубством. Рятуючи честь сім’ї, Алчевські та Бекетови продали свої будинки. Нове помешкання на вулиці Дарвіна, 37 Олексій Бекетов побудував для своєї сім’ї в 1912 році. Воно було не таким розкішним, як попередніє, але все ж світле й досить просторе. Квартиру на другому поверсі цього будинку Радянська влада спеціальною постановою ВУЦВК згодом збереже за ним і його родиною.

Безперервнa праця як закон життя

Після революції зодчий, який завжди мав демократичні погляди, співпрацював з Радянською владою. Людина, далека від політики, він поставив за мету свого життя служіння людям – і весь свій талант віддає саме цьому. Балачками про первинність ідеології (тоді модно було споруджувати незручні, але ідеологічно витримані будівлі – приміром, у формі зірки) – зодчий протиставляє свій власний принцип. «Архітектор повинен розмовляти тільки з пером і логарифмічною лінійкою в руках», – стверджує він. Навчальні заклади, гуртожитки для робітників, клуби – Олексій Бекетов використовує для їх створення весь накопичений досвід, при цьому й далі сповідає свої принципи: користь, міцність, краса.

«Як майстер архітектури із 40-річним стажем, я вже здобув своїми роботами популярність, але щиро бажаю задовольнити естетичні запити робочої громадськості і дати моєму рідному місту Харкову красиву будівлю» – ці рядки академік архітектури Олексій Миколайович Бекетов написав у 1936 році. Людина незвичайної енергії та працьовитості, він ні хвилини не був без діла. «Для нього відпочинок полягав в основному в переключенні з одного виду діяльності на інший. З першого ж дня свого перебування на дачі (в Алушті – Ред.) він брався за етюдники і фарби» – пише у своїх спогадах молодша донька архітектора Олена Бекетова.

У гості до Бекетова

Я піднімаюся мармуровими сходами на другий поверх будинку № 37 по вулиці Дарвіна і вкотре дивуюся зручному «кроку» ступенів. У цьому – весь Бекетов; у його будинках – нехай то особняки, громадські будівлі або житлові будинки – завжди зручно і якось легко перебувати.

Велика світла кімната на три вікна з високою стелею, красивим карнизом і старовинними меблями – колись тут була вітальня. Мої співрозмовники – онуки знаменитого архітектора Бекетова – доктор фізико-математичних наук Федір Семенович Рофе-Бекетов і гідрогеолог Володимир Семенович Рофе-Бекетов – усе життя мешкають у цьому будинку, де й до цього дня є бекетівський дух. Мені показують сімейні реліквії. Ось пам’ятний адрес від Харківської публічної бібліотеки (нині ХДНБ ім. В. Г. Короленка) – Олексій Миколайович безкоштовно зробив для неї проект; ось виконаний від руки, з гарними малюнками, пам’ятний адрес від жіночої недільної школи, створеної його тещею Христиною Алчевською – і цю будівлю Олексій Бекетов теж проектував безкоштовно. Ось малюнок на аркуші із зошита – церковні куполи, і підпис: «Церква в Одноробівці, під час поїздки куди я мало не замерз. 1921 рік». А ось дитячий малюнок із зображенням риби й напис: «Милому дідусю від Феді». І дата – 1940 рік. «Дідусь дбав про те, щоб ми вміли малювати. Він робив ескізи олівцем, а ми потім розфарбовували їх, – згадує Федір Семенович. – Я старший за брата майже на три роки; мені було шість, коли дідусь відвів мене до дитячої художньої студії. Коли ми влітку відпочивали в Мерефі, дідусь ходив на етюди, обов’язково брав мене із собою і вчив малювати. А ще він охоче рибалив і полював».

«Я до цього дня пам’ятаю, як дідусь водив мене на прогулянки. Попри всю його зайнятість (незважаючи на похилий вік, він і проектував, і викладав), намагався обов’язково гуляти вдень. І ось це своєрідне відчуття його руки (у нього було вибито мізинець) мені запам’яталося – розповідає Володимир Семенович». Уклад у родині, за спогадами онуків, був досить демократичним – у їхнє виховання Олексій Миколайович не втручався, проте умови для розвитку особистості намагався створити. «Дідусь прокидався щоранку о сьомій, обов’язково обтирався холодною водою. Обідали ми всі разом; їжа була найпростіша, і я пам’ятаю, що до борщу йому завжди подавали кашу – пшоняну або гречану. Ще він дуже любив смородинове варення», – розповідає Володимир Семенович. – Мені також запам’яталося, що свій останній проект – пам’ятник Алішеру Навої – дідусь робив удома. Це був початок 1941 року. У нас весь час юрмилося безліч народу; всі щось робили: малювали, відмивали, креслили. Ми теж хотіли зробити свій посильний внесок, і виготовили зі щільної тканини перочистки, щоб витирати кінчик пера від туші – вони й зараз у нас зберігаються».

Дивна річ: будинок пережив і революцію, і Велику Вітчизняну війну, а все, що пов’язано з ім’ям відомого архітектора, дбайливо збереглося. Наприкінці серпня 1941 року Олексій Бекетов (йому було вже 79 років) важко захворів, тому виїхати в евакуацію не було можливості. І вся родина доньки Олени (саме вона стала господинею дому і секретарем батька після смерті матері в 1931 році) з двома малими дітьми залишилася в Харкові. У перший же місяць окупації Олексій Миколайович Бекетов помер. Сім’я голодувала, але з бекетівської спадщини не було втрачено жодного аркушика.

До речі

Видатний зодчий Олексій Бекетов і геніальний поет Олександр Блок були родичами: мати поета була Бекетову двоюрідною сестрою. Під час навчання в Петербурзі Олексій часто бував у неї вдома і няньчив маленького Сашка. Багато років по тому Олександр Блок напише про себе: «…он весь – дитя добра и света, / он весь – свободы торжество!» Повною мірою ці самі рядки можна віднести і до Олексія Миколайовича Бекетова.

Газета "Слобідський край", Інна Можейко

Президент Украины
Верховная рада Украины
Правительственный портал
Харьковская областная государственная администрация
Харьковский городской совет
Національне агентство з питань запобігання корупції
Украинская ассоциация районных и областных советов
Ассоциация органов местного самоуправления Харьковской области
Совет почетных граждан Харьковской области
СБУ
Стратегия развития Харьковской области на 2015-2017 годы
Детский телевизионный фестиваль «Дитятко»
Эффективная первичная медицина в громаде
Конкурс Масельского
Громада очима дітей
Грант
Харківський обласний центр здоров'я
Харківський центр туризму
Слободской край
Ресурсный центр устойчивого местного развития
РЕГИОНЕТ
Харьковский региональный институт государственного управления
Форум Фактор
Договор мэров
КП